Главная Звук Музыка гетто Классика Критика Ответы Текст Проза Стих Классика Критика Эссе Арт Мураль Стиль Отражение Кино Грани	Вимкніть телевізор! Життя без ТеБе Який класний вчора “Подвійний доказ” був! А ти останнє “Велике прання” у бачив? А як чуваки з Хмельницького на КВНі втнули! А ти Лазаренка на 5-му бачив? Скоро продовження “Бідної Насті”! !? ?! ?... Випадаю в осад і кажу: “Я телевізор не дивлюся.” Жартуєш? Понти ганяєш? Та про що з тобою говорити..., ти відстала людина, тобі б оце у лісі жити та в постолах ходити. Я живу не у лісі, хоча мій мікрорайон зветься Лісовим – до наших брежнєвської доби “панельок” близько підступають рясні скупчення сосен. Око вони тішать – погодьтеся, це ліпше, ніж похмурий індустріальний кістяк давно розікраденого завода. Але гуляти тим лісом не дуже прикольно – йдеш кілометр, два, три – усюди пляшки, гондони та одноразові чарки. Сумно, та грець тому лісові – мені не зле у моїх панельній комірці. Я мешкаю у мегаполісі, у столиці, і мене це задовольняє, тікати до природи ніколи не збирався. Мені імпонує національний одяг – десь у шафі висить давно не вдівана вишиванка. А так я у джинсах і мої китайські кроси на київському асфальті – це краще, ніж автентичні, але незручні постоли. Взагалі у мене все як в людей: робота, відпустка, квартира – в ній корейський магнітонфон, не знати чиєго виробництва комп і корейський же... телевізор. Збирає екраном пилюку, еклекричний струм його турбує зрідка – коли я дивлюся відео, кабель від антени тріпається без діла, декор, якщо хочете. Я свідомо уникаю контактів з телевізійним простром. Якось сидів на засміченому автовокзалі в одному райцентрі і відстороено спостерігав за людьми, що тусувалися поруч. Здоровань-таксист мляво залицявся до фарбованої блондинки, що мала б торгувати морозивом, а насправді лущила зернята та відгадувала кросворди, час від часу щось перепитувала у воділи і повторювала: “Нічо ти, Петро, не знаєш.” Отримавши кілька разів поспіль інтелектуального стусана Петро зробив контранапад: “А ти знаєш, що від кросвордів люди тупіють. Нє, серйозно я у газеті читав.” Тут я пригадав, що теж колись щось таке читав: ідея така, що більшість кросвордів змушують людину думати стандартно, стереотипно і тд. Не така вже й дурна гіпотеза. Кілька років по тому сперечався з одним телеманом раптом пригадав цю сцену та автовокзалі і мене прорубило: кросводи, то фігня, а от телебачення – воно не те, що думку, воно усе життя стандартизує, нівелює до посередніх обивательських показників, перетоврює людину на приймача телесигналів. Це така зброя масового знищення, зомбування і маніпулювання, що усі концтабори і атомні бомби проти неї – дошкільняцькі жарти. З якогось часу я почав прислухатися до того, про що зазвичай говорять між собою знайомі і малознайомі люди у громадському транспорті, у довгих чергах до кабінетів чинуш-окупантів, просто на лаві під під’їздом. Рідко яка розмова минеться бодай без згадки ТеБе. Останній аргумент: я по телевізору бачив, що – Ющенко – жертва пластичної хірургії, комсомольці грабують обмінки, Пугачова зраджує Кірокорову, Сталін перший хотів напасти, оральний секс вигадали марсіани, вони ж і СНІД сюди трансплантували. Останній аргумент у будь-якій суперечці. Друкованому слову беззаперечно довіряють хіба пенсіонери, та й то не всі. А от телевізор! Він завжди порадить, що їсти, що пити, як трахатися і за кого голосувати. Як він такий гарненький та різнокольоровий, який щодня переносить мене з цього забльованого асфальта у розкішні віли латиноамериканських латифундистів, демонструє такі гострі і злободеннні ток-шоу, повідомляє мені найправдивіші і найоб’єктивніші новини, застерігає від каріеса та проносу, примушує до гикалки сміятися на кумедним домашнім відео, - як він може брехати? Може, та ще й як. У Києві, як правило у центрі, є яскравий офіс твого улюбленого телканала, який регулярно відвідують функціонери від дяді олігарха і розповідають, як і що треба інтерпретувати у випусках новин, кого запрошувати на ток-шоу, з ким робити інтерв’ю. Немає більше зацензурованого та затабуйованого ЗМІ, ніж телебачення. Маніпуляцій там більше ніж будь де – я не говорю про таку езотерику як 25-й кадр. Достатньо взяти простіші приклади: достатньо голосом якогось псевдоавторитетного історика чи політолога, який апелюватиме до якої-небудь паперової, заледве помітної на екрані. фальшивки і назве людину шпигуном, шкідником, корупціонером, збоченцем – відмитися від цього бруду, і то невповні., опонент зможе, якщо сам матиме ефір на ТБ. Свободи на ТБ не було і не буде ніколи. Уражені телевізором люблять повторювати: “Я як глядач маю вибір: хочу ток-шоу дивлюся, хочу бойовикі”. Самозаспокєння і не більше. У цю маленьку скриньку, як казав, Карлсон вміщується не так вже й багато: серіал-ток-шоу-новини-бойовик (жахи, детектив, еротика)-поп-музика. Кожен телеканал йде тим зачарованим колом, відхилитися від цього курсу- значить втратити рейтинг. рекламу, бабки, майбутнє. ТБ робиться під лоха, опосередкованого обивателя: середньої і нижче якості фільми, радянське кіно – бальзам для пенсіонерів, попсова музика, теми передач, галімий мас-культ. Хоче цього лоха насправді не існує, - його образ сформований цим самим телебаченням. У кожного з нас є хоч дрібненький талантик – що не можна змість того, аби тупо перетравлювати телевізійний “общепит” взяти у руки давно забуту і гітарку чи баян і пограти просто так для себе для душі, помолитися зайвий(?) раз, прочитати зайву(?) книжку, випити чарку з товаришем, поговорити зі своїми домашніми, погортати сімейний альбом, піти подихати повітрям, просто без реклами і галімих кліпів послухати улюблену музичку, зайвий(?) раз покохатися зі своєю половинкою? Невже товариство віртуальних чесних і непідкупних ментів (ти у житті таких бачив коли-небудь?), кровожерних маніяків, тупорилих силіконових блядей, шляхетних бандитів, яких у пророді не існує – вони асимілювалися з чинушами-окупантами, понтових зірок шоу-бізнеса, приємніше тобі за спілкування із живими людьми. Я вже не буду говорити про шльондру-телерекламу – з неї навіть Петросян стебаєтьтся. Я про інше. Уявіть, який часовий, моральний і фізичний ресурс з’являється, якщо відмовити собі у такому приємному, що гріха таїти, зомбуванні. Скільки творчого потенціалу вивільняється – можна написати вірш, поему, роман, швидше вивчити іноземну мову, нарешті закінчити ремонт на дачі, зібратися усім під’їздом та як у старі часи піти поприбирати нарешті у засратому лісі, піти у спортзал і зігнати пивний кендюх... Не треба чекати на талібан, який прийде до влади і заборонить телебачення під загрозою смертної кари чи самому підкладати вибухівку під телевежу, - для початку вимкни телевізор у себе вдома. Ні, не так: спершу вимкни телевізор у собі, просто припини довіряти йому як внутрішньому голосу. Життя без ТБ є, і воно прекрасне. Інформаційний та розважальний голод найлегше втамувати за допомогою інтернета. Тут не стрижуть усіх під одну гребінку – хочеш чаться з малолєтками або обговорюй проблеми постмодернізма чи ядерної фізики, - і немає тоталітарного примумсу у вигляді програми телепередач. Єдиний “мінус” – це коштує бабок. Та зрештою є дешеві газети і журнали. Телезалежність важка хвороба, у кожного свій рецепт зцілення. Я повністю втратив інтерес до телеекерана лише пілся двотижневого запоя (зі мною це трапляється рідко) і постійного вечірнього перегляду відеофільмів. Зрештою можна робити, як три бабці з мого під’їзда на Лісовому – кожного погожого вечора виходять вони з двору. сідають на лавицю на узліссі та виводять народні пісні. Просто, як два пальці обісяти, але ж як велично –замість того, аби розлуплятися, куди черговий Хуліо втік від чергової Кончіти, вони просто сидять і співають. Телебачення – такий самий інструмент системи як тюрма та ЖЕК. І глибоко помиляється той, хто вважає: якщо забрати в олігархів телеканали, усім стане легше жити. Ні! Просто у зомбуючого апарата зміниться оператор, але стосунки не вийдуть за межі контекста “маніпулятор-зомбі”. ТБ – це зброя масового інтелектуального знищення. Та й ми не пальцем роблені – що слабо взяти кувадло та підбити око цьому кольоровому брехуну?
	Нестор Серпа